Початок ХІ століття позначився набігами печенігів. У результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами. Саме у той рік на лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв. Замок згодом "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.
Тут жило змішане, населення: поряд з полоненими ляхами, яких саджав тут Ярослав, поселялись руські вихідці і мирні кочівники, берендеї, навіть печеніги, які рятувалися від половців і примкнули до Руської землі (Київ з прилеглими територіями, включаючи і Білоцерківщину) для боротьби з ними. Ці мирні інородці вели напівкочовий спосіб життя: літом вони бродили сусідніми степами із своїми стадами і вежами (шатрами або кибитками), а зимою чи на час небезпеки ховалися у свої укріплені становища і городища по Росі, в тому числі і в Юр`їв. Жителі Руської землі на відміну від диких половців звали їх "своїми поганими".
Серцем міста була Замкова гора-дитинець міста, який не стільки виробляв, скільки споживав ремісничі і сільськогосподарські вироби. Жителі міста мали постійні ділянки й забудови протягом XI-XIII ст. Знайдено фундамент єпископського храму в північній частині дитинця. Від храму розміром не менше як 18 Х 12 метрів абсида . Будівництво храму датується XII ст. До цього на місці храму знаходилося християнське кладовище та двір єпископа. Багато розрух і пожеж пережив Юр`їв. Із самого початку його виникнення жителі перебували в постійній тривозі від нападів із степу. В 1095 р. надокучливі постійні погрози половців змусили всіх їх піти до Києва.
У 1103 році відбудовуються Юр`їв, зруйнований після нападу половців, та інші міста Поросся. Але ніякими мирами і договорами не можна було стримати хижацтва половців, яке було їхнім звичайним промислом. Мономах уклав з ними 19 мирів, передав їм безліч одягу й худоби,- все даремно. З цією ж метою князі наслідували Святополка - одружувалися з ханськими дочками, але тесть не переставав грабувати область свого руського зятя. Городища обкопувалися валами, а дружинам доводилося мало не постійно тримати коней за повід в чеканні походу.
Значно пізніше місто було зруйноване монголо-татарами практично вщент. Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'єва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.
Під владою Польщі і Литви
1362 р. Київщина, в тому числі й Біла Церква, були приєднані до князівства литовського князем Ольгердом. Литовські князі здобули ці землі майже без боротьби. Це пояснюється тим, що литовські князі вели боротьбу з татарами. Литва своїми військовими силами давала Україні в цілому звільнення від орди, а вихід з-під татарського ярма був найважливішою життєвою справою нашого народу. Тим паче що в литовців бракувало людей для управління завойованих територій, і це призводить до того, що вони призначають на адміністративні посади місцеву українську знать. Така політика заохочувала місцеву знать приєднуватися до переможців. Після Кревської унії (1385 р.) в наших місцях посилюється загарбницька політика Польщі. Ставлення до не католиків, як до людей морально і культурно неповноцінних, не обіцяло нічого доброго польсько-українським взаєминам. Так і сталося!
Визвольна війна 1648 - 1654 рр.
На першому етапі визвольної війни Біла Церква опинилася в центрі важливих подій. Саме тут відбулося згуртування повстанських сил, що сходилися з усієї України, розроблялися плани ведення визвольної війни, приймалися важливі рішення. Влітку 1651 року, після серйозної невдачі в Берестецькій битві, Біла Церква знову стає центром консолідації повстанських сил. У цей критичний період Хмельницький виявив надзвичайні організаторські здібності. За короткий час він зібрав рештки розбитих полків, мобілізував свіжі сили і вже на початку жовтня стояв проти об’єднаних польсько-литовських сил під Білою Церквою з новою грізною армією. Маючи в своєму розпорядженні велике військо і добірну артелерію, польські полководці спробували здобути табір повсталих. Але вже після перших боїв переконалися, що цих укріплень взяти не можна. "Здобути їх табір неможливо", - писав Потоцький королю.
Осіння негода ще
більше ускладнила ситуацію. Поляки, стомлені війною, неохоче йшли в бій.
Вони зазнавали відчутних втрат від козацьких полків і загонів
добровольців, від влаштованих засідок. Поширились різні хвороби, які
масово косили людей. У таких умовах польське
командування вирішило розпочати переговори про перемир`я. І хоч козацька
армія не була розбита, але поразка під Берестечком, загарбання ворогом
значної території України, непідготовленість до ведення війни у зимових
умовах були причиною того, що Хмельницький і козацька старшина погодилася
на укладання миру. Основна суть Білоцерковського мирного договору
описана в багатьох історичних працях. Подаємо цей виклад, зберігаючи
орфографію.
"Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік. Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях. Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не мають. Вся сірома віднині знову віднині повинна лишатися у подданстві. Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти. Усі прибутки панські панам слід повернути. Чигирин залишається за козацькою булавою. Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинні повернути їх. Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору. Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати в Україні. Хана і татар гетьман мусить помирити з королем. Якщо ж хан не захоче з королем у згоді жити, то козаки повинні порвати з ним. Без відома короля козацькому гетьману забороняється вести переговори з зарубіжними монахами. Козаки з Крилова Канева та Черкас матимуть свій суд у Києві".
Цим договором Хмельницький зберіг землі Наддніпрянщини - основну територію Запорозького війська. Гетьман прийняв тяжкі умови Білоцерківського миру, бо був твердо переконаний, що цей мир не буде тривалим. "Хоч ми з ляхами склали угоду, одначе тримаємо їх у руках", - писав він в одному з листів. А згодом виявилося, що договором не вдоволена друга сторона, бо польський сейм внаслідок "ліберум вето" не затвердив Білоцерківський мир. У зв`язку з цим Хмельницкий вважав себе звільненим від нав’язаного йому миру, і невдовзі відновилися воєнні дії. Так закінчився ще один важливий період визвольної війни, пов’язаний з історією нашого міста.
Семен Палій та Іван Мазепа в історії Білої Церкви
Початок XVIII століття в
Україні позначився великим повстанням козаків під проводом
білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі.
Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном узяв в облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів: взявши в полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх усюд.
Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно
укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж
року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й
вислано до Сибіру.
Історія міста тісно пов'язана з ім'ям Івана Мазепи. Він народився поряд із
Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці - і вважав цей край
своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився у білоцерківському замку й
надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман
почував себе в цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя - тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним із найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру.
Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.
Єврейське населення Білої Церкви
Майже тисячоліття історія Білої Церкви тісно пов`язана з одним із найдавніших народів землі - єврейським, що сотні років проживає у нашомі місті і творить його історію поруч з корінним українським населенням та представниками інших національностей. Вперше євреї з`явились на Київщині в XI-XII ст., куди прибули з Криму та східного побережжя Чорного моря. У княжій Україні вони займалися торгівлею та різними фінансовими операціями; будучи наближеними до князівських дворів, виконували і деякі адміністравно-фінансові доручення. Розселення євреїв в Україні, і в Білій Церкві зокрема, відбувалося нерівномірно і хвилеподібно. Перша хвиля масової еміграції почалася після укладення Люблінської унії 1569р., коли євреї з Польщі вирушили на українські землі, що увійшли до складу Речі Посполитої. Вже на початку XVIII ст. в Україні проживало близько 120 тис. євреїв.
Буржуазно-демократична революція
З подальшим розвитком капіталістичних відносин і формуванням робочого класу зростає і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований в 1892 р. у чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. У 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка була створена соціал-демократична група. Вона мала тісні зв`язки з соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми.
Новаторські 20-ті роки
Громадянська війна на Білоцерківщині скінчилася, але 1920 р. був роком глибокої кризи: економічної, соціальної, політичної. Економічний крах господарської діяльності міста визначився на рубежі 1920 - 1921 рр. Звільнення від білих і кінець війни на Білоцерківщині, багатій промисловими і землеробськими традиціями, деяке пожвавлення на транспорті, породили надії на швидкий підйом. Але так не сталося. Уже в перші дні з`ясувалося, що не вистачає палива. Почали закриватися підприємства які ще до цього моменту працювали. Запаси харчів практично закінчилися. Майже все зерно було конфісковане для потреб держави. Зимою криза влади на селі набула ще важчої форми. Бандитизм охопив всю Білоцерківщину. Важке становище утримувалось протягом цілого року, аж до літа 1922 р. коли новий врожай дозволив перевести подих. З цього моменту становище починається нормалізовуватись.В травні 1923 р. Біла Церква стала центром округу, до якого входило 20 районів, 650 населених пунктів. У місті в цей час мешкало 38 121 чоловік. У 1924 р. у Білій Церкві відкрився окружний музей. За ініціативою комсомолу в 1925 р. розпочалося будівництво стадіону на місці колишнього смітника. Уже в 1926 р. на стадіоні відбулися перші спортивні змагання.
Драматичні 30-ті роки
У голодні 30-ті роки міграція до міста збільшується. Незважаючи на те, що щоденна пайка була зменшена службовцям удвічі, а для робітників у 1,5 рази, останнім все ж було легше. Місто починають заповнювати біженці звідусюди, деякі з них вмирали прямо на вулицях. За спогадами жителя міста, лікаря Тарановича О.П., дороги до цвинтаря (він знаходився по вул. Горького, де нині побутова хімчистка "Сніжинка") були усіяні трупами. Білоцерківський район опинився у найтяжчому стані на Київщині за кількістю повідомлень про голодування. В районі була створена спеціальна комісія для мобілізації засобів і надання допомоги голодуючим.
У полум`ї Великої Вітчизняної війни
Після перших же повідомлень по радіо про розбійницький напад на СРСР фашистської Німеччини робітники і службовці почали збиратися на своїх підприємствах. Реакція на небезпеку потягла за собою історичні спалахи: всюди ввижалися шпигуни, ворожі агенти, диверсанти. Тривогу сіяли накази Верховного командування. Відомий трагічний наказ № 270, у відповідності з яким сім’ї командирів та політпрацівників, котрі здалися в полон або зірвали в бою відзнаки, підлягали арешту, сім’ї полонених червоноармійців позбавлялися будь-якої державної допомоги. Вже в перші дні війни з Білої Церкви було відправлено в діючу армію 6 тис. чоловік. Ті, хто лишився в місті, працювали під гаслом: "Все для фронту, все для перемоги!" 16 липня гусениці ворожих танків уже скреготіли бруківкою міста. Одразу після вторгнення в місто гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних людей - колишніх активістів, євреїв, на яких із перших днів було оголошено розшук. За неповними даними фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 10 000 білоцерківців.
Біла Церква після війни
Відступаючи
з України, німці вдалися до тактики "спаленої землі". Лише прихід
Червоної Армії врятував місто і його жителів від повного знищення. Того
світлого і радісного дня - 4 січня 1944 року Москва салютувала
звільненню Білої Церкви. У квітні 1944 року Виконком міськради
звернувся до всіх жителів міста із закликом відродити стародавнє місто
Білу Церкву і якомога скоріше залікувати рани, нанесені йому війною. Вже
до грудня 1944 року місто було повністю розчищене від руїн,
відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 квадратних метрів. У неробочий час і без оплати білоцерківці відпрацювали 1 786 942 людино-годин. Це стало ще одним подвигом жителів міста.
Бiла Церква - батькiвщина багатьох дiячiв науки, культури, мистецтва, спорту.
Тут народилися:
- Г.Вул - фiзик, академiк,
- Ю.Линник - математик, академiк,
- О.Медвiдь - триразовий олiмпiйський чемпiон із вiльної боротьби.
Жили й працювали:
- К.Стеценко - композитор,
- Л.Курбас - режисер-новатор,
- М.Вавилов - ботанiк, генетик,
- П.Попович - льотчик-космонавт.